УРИХТО́ВАНИЙ (ВРИХТО́ВАНИЙ)
УРИХТО́ВАНИЙ (ВРИХТО́ВАНИЙ), а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до урихтува́ти. Софія стояла перед великим дзеркалом і кінчала причісування: злотисті кучері були вже врихтовані, майстерно-зальотно підшпилені над чолом (Л. Укр., III, 1952, 498).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 477.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
УРИХТО́ВУВАТИ (ВРИХТО́ВУВАТИ) →← УРИ́НУТИ, УРИ́СТЬ, УРИ́ТИ, УРИ́ТИЙ, УРИ́ТИСЯ